понеділок, 9 листопада 2015 р.

Свою Україну любіть. Тарас Григорович Шевченко

Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.

Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог вас создав не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!

Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступе
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ божій
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!

Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,

У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.

Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.

Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

Тарас Григорович Шевченко

Червона калино, чого в лузі гнешся?..Іван Франко

Червона калино, чого в лузі гнешся?..

Червона  калино,  чого  в  лузі  гнешся?
Чого  в  лузі  гнешся?
Чи  світла  не  любиш,  до  сонця  не  пнешся?
До  сонця  не  пнешся?
Чи  жаль  тобі  цвіту  на  радощі  світу?
На  радощі  світу?
Чи  бурі  боїшся,  чи  грому  з  блакиту?
Чи  грому  з  блакиту?
Не  жаль  мені  цвіту,  не  страшно  і  грому,
Не  страшно  і  грому.
І  світло  люблю  я,  купаюся  в  ньому,
Купаюся  в  ньому.
Та  вгору  не  пнуся,  бо  сили  не  маю,
Бо  сили  не  маю.
Червоні  ягідки  додолу  схиляю,
Додолу  схиляю.
Я  вгору  не  пнуся,  я  дубам  не  пара,
Я  дубам  не  пара:
Та  ти  мене,  дубе,  отінив,  як  хмара.
Отінив,  як  хмара. 

Іван Франко

Калинонька

Калинонька

Серед поля, край села 
Калинонька зацвіла 
Ніби дівчина в віночку 
У вишиваній сорочці 
Русу косу заплела. 
Л. Біда
*******

Як жаль

Вітер колише калину,
Плід обриває її.
Падають краплі червоні,
Як зорі лежать на землі.
Калино, калино червона!
А ягоди в тебе – гіркі.
У пам’ять до мене приходять
Юнацькі літа нелегкі.
Калина червона не в’яне,
Цвіте і хмарки дістає.
І кожного року вдягає
червоне намисто своє.
Ту весну – авжеж пам’ятаю,
Коли я її посадив.
Вона молода виглядає,
Мене ж уже вік похилив.
Калино, моя ти подружко,
Як жаль, що разом не цвіту!
Під рідним кущем темнолистим
Знаходжу лише теплоту.

А.Бойко
*******

Калинонька 

Ось калина над водою
Віти стеле по воді. 
Хто це щедрою рукою
Їй намистечко надів? 
Червонясте променисте, 
Розцвітає, як вогні. 
Дай хоч трошечки намиста, 
Калинонько і мені.
Марія Познанська 

******* 
Зоряна калина
 
Говорила мати:
- Не забудься, сину,
Як збудуєш хату,
Посади калину.

Білий цвіт калини –
Радість України,
А вогнисті грона –
Наша кров червона.
Зоряна калина –
Це краса і врода
Нашої країни,
Нашого народу.
Пам’ятай же, сину,
Що сказала мати,
Посади калину
В себе біля хати.
В. Косовський


*******

Калина 



Калина пишним білим цвітом
Покрила квіти навесні.
А восени, як згасне літо,
Дарує ягідки рясні.

Зриваймо кетяги калини,
Не забуваймо лиш про те:
Калина – символ України,
Калина – дерево святе. 
Н. Лебідь
******* 

Зарум’янила осінь калину


Зарум’янила осінь калину,
У червоне намисто вдягла.
У погожу та сонячну днину
Павутинку струни натягла.
Щоб на ній грав вітрець колискову
І приносив мелодію в сни.
Щоб оспівував осінь чудову
І надію давав для весни. 

Надія Красоткіна
*******

Калина

Калина

Стоїть над водою червона калина... Віками про неї складають пісні, - Це образ твій світлий, моя Україно, Він чистий і ніжний, як цвіт навесні. На битву за волю і честь Батьківщини Козак воювати далеко іде, А вдома калина і мила дівчина, Що довго і вірно коханого жде. У січах кривавих, де смерть або рани, Звитяжці кріпили до волі жагу. І кров їх гаряча горіла багряно, Мов грона калини, на білім снігу. Не всі із походів далеких вертались - Життя їх забрали жорстокі бої, На їхніх могилах калини зростали, В зажурі схиляючи віти свої… Калино, калино, квітуй у долині, Пишайся рум'яно над синню води, Ввібрала ти в себе красу України І будеш у серці народу завжди. 24.06.06 Микола Верещака

неділя, 8 листопада 2015 р.

Спите, братья мои

музыка и слова Антона Сидорова

На щеке не тает иней,
Не пройти весь путь сначала,
Спите, братья, в небе синем
Ваша песня отзвучала.
Время замерло в прощанье,
Стрелкой между двух делений,
В миг разлуки и печали
Мы вас просим о прощении.

В круговерте черной пыли,
Не считали мы утраты,
Ненавидели, любили,
Становились под снаряды.
Не прощаясь расставались,
Но прощали всё друг другу.
Мы тогда не ожидали,
Эту страшную разлуку.

Припев:
Спите, братья мои,
Вновь горит небосвод,
Время благословит
Наш нелёгкий поход.
От тревожных зарниц,
Вы вернулись домой,
Спите, братья мои,
Ваш окончился бой.

Наша память черной лентой,
Вместе связывает даты,
В ней победы, пораженья,
Стоны мин и залпы града.
Жизнь ушла в одно мгновенье,
В небо серое от  боли,
Дни прощанье как паденье,
На нескошенное поле,
Наша память с нами рядом,
Наша память жжет как пламя,
Наши души остаются
Над Донецкими степями.
Нам не отыскать покоя,
Словно откровенье свыше,
Вновь зовёт нас поле боя,
Голосами всех погибших.

Припев:
Спите, братья мои,
Вновь горит небосвод,
Время благословит
Наш нелёгкий поход.
От тревожных зарниц,
Вы вернулись домой,
Спите, братья мои,
Ваш окончился бой.

Иней на щеке не тает, 
Смерть устало смотрит в душу,
Спите, братья, бряск метала
Сон ваш больше не нарушит.

"Герої не вмирають". Київський академічний муніципальний духовий оркестр

музика -- Юрія Мельника,
слова -- Грегорія Семергія

Ви знаєте як він життя любив?
Не хочу вірити словам "його нема",
Він так красиво в цьму світі жив,
Пішов у вічність щоб прийшла весна.

Приспів:
Герої не вмирають, герої поміж нас,
Вони нас захищають коли приходить час,
Герої не вмирають, вони завжди живуть.
У себе я питаю, чого так рано йдуть? 

Знаєте щє скільки він не встиг,
І так хотів щоб Україна розцвіла,
Він все зробив, себе він не зберіг,
І пам'ять про героїв в нас жива.

Приспів:
Герої не вмирають, герої поміж нас,
Вони нас захищають коли приходить час,
Герої не вмирають, вони завжди живуть.
У себе я питаю, чого так рано йдуть? 

А знали б ви як ждала його мати,
Чекали друзі, діти і рідня,
Не повернувсь, продовжують чекати,
І в небі вже душа його літа.

Приспів:
Герої не вмирають, герої поміж нас,
Вони нас захищають коли приходить час,
Герої не вмирають, вони завжди живуть.
У себе я питаю.......
Герої не вмирають..
Герої не вмирають, герої поміж нас,
Вони нас захищають коли приходить час,
Герої не вмирають, вони завжди живуть.
У себе я питаю, чого так рано йдуть? 
    Чого так рано йдуть?

Віталік Білоножко (молодший) "Я ненавиджу війну"

музика - Олександра Злотника,
слова - Степана Галябарди 
 
Я в дитинстві грався у війну,
Бігав з іграшковим автоматом,
Виграв я битву неодну,
Мріяв стати воїном-солдатом.
То була лиш казкою війна,
Ми живі верталися із бою,
І не знав тоді що вона,
Справжні смерті  принесе з собою.

Приспів:
Я тебе ненавиджу - війна!
Я давно всі знищив автомати,
Проклинаю я тебе - війна,
Я не хочу у людей стріляти.
Я прошу, не грайтесь у війну,
Я не хочу бачити могили,
Хто поверне посмішку ясну,
Мамі тій, що сина її вбили?
Хто поверне посмішку ясну,
Мамі тій, що сина її вбили?

Я пишаюсь воїнством своїм,
Українським хлопцем з під Полтави,
Що життя поклав за рідний дім,
Зупинив ворожу цю навалу,
Це для мене він зберіг весну,
Щоб ходив я з друзями до школи,
І його цю посмішку ясну,
Не забуду я уже ніколи.

Приспів:
Я тебе ненавиджу - війна!
Я давно всі знищив автомати,
Проклинаю я тебе - війна,
Я не хочу у людей стріляти.
Я прошу, не грайтесь у війну,
Я не хочу бачити могили,
Хто поверне посмішку ясну,
Мамі тій, що сина її вбили?
Хто поверне посмішку ясну,
Мамі тій, що сина її вбили?
Я тебе ненавиджу - війна!
Я давно всі знищив автомати,
Проклинаю я тебе - війна,
Я не хочу у людей стріляти.
Я прошу, не грайтесь у війну,
Я не хочу бачити могили,
Хто поверне посмішку ясну,
Мамі тій, що сина її вбили?
Хто поверне посмішку ясну,
Мамі тій, що сина її вбили?