неділю, 10 квітня 2016 р.

Вербна Неділя

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною" (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй).

Згідно з християнським вченням у цей час Спаситель Христос в'їжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям.
Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Як ми знаємо, це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповіщає про прихід весни.

Відтак на Вербну неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд посвячення ритуальних галузочок. Після богослужіння, на яке сходились усі мешканці села, «бо гріх не піти до церкви, як святять вербу»,— батюшка скроплював гілочки свяченою водою.

Вербі здавна приписували магічні властивості — захист від злих духів і всіляких бід; нею лікували головний біль, пропасницю, ревматизм, шлункові захворювання тощо. Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче дерево повинно ніби передати здоров’я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись життєвої сили, за повір’ям, могли передати її іншим.
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.
Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився». Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.
Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу — один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп’яли Спасителя: «за це її черви точать». Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів’я: «Закохався, як чорт у суху вербу!» Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі «базоки» або «котики».

Селяни повертались з відправи, втикали більші галузки біля дороги чи на городі, «щоб освячене дерево пустило глибоке коріння». Від того, очевидно, українські села завжди потопали у вербах, їх приживляли обіч битих шляхів, ставків.
Крім доріг та обійсть, вербу висаджували в полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, на піщаних пагорбах та яровищах, аби зупинити ерозію грунтів і піскові буревії, обіч річок, щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.
Вербна неділя була своєрідним днем масового висаджування цього дерева.

Посвячені галузки затикали також у хліві та стайні, «щоб нечиста не правувала, а шутка захищала хату, хлів, двір од грому й пожежі».

Решту ж клали за образи на покуті. Вважалося, що це дерево вельми помічне від багатьох недуг і має неабияку магічну силу.

Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляли свяченою вербою, «щоб нечисть не чіплялася до тварин і не губила череди».

Прибережена на покуті вербова галузка оберігала оселю від блискавок. Якщо надходила грозова хмара, її клали на поріг або ж підпалювали шматочок деревини, вважаючи, що це допоможе «зупинити град і одвернути пожежу».
Крім того, з дрібніших галузок чи листочків робили відвар або горілчану настоянку й лікували нею людей од головних болів, пропасниці, гарячки, шлункових хвороб, заживляли рани на тілі, використовували як натирання при ревматизмі.

Такою настоянкою зцілювали й домашніх тварин.

Очевидно, що й обряд «биття» також мав магічну силу, за допомогою чого намагалися передати дітям найшляхетніші бажання — великого зросту, міцного здоров'я і щедрого багатства. Але при цьому нагадували:
Верба красна (святили тільки цей вид — В. С.) б'є напрасно, верба біла б'є за діло.
або
Не я б'ю — верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

 
Зібравшись неподалік церкви, підлітки поцьопували одне одного зеленим віттям верби, приказуючи:
Не я б'ю — верба б'є,
Недалечко красне яєчко,
За тиждень — Великдень!
Не вмирай, не вмирай –
Великодня дожидай!

Подібну обрядодію вчиняли між собою хлопці й дівчата:

Шутка б'є — не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень —
Червоне яєчко!

 
Крім цього, парубки та чоловіки приправляли галузку до капелюхів — «від уроків».


Після Вербної неділі нерідко верталося похолодання. 

 
Вербна неділя 
Вербиця