середа, 20 травня 2015 р.

Наш герб – тризуб


Наш герб – тризуб. У ньому сила
Отця небесного і сина.
Уважно придивись до нього –
На Духа схожий він Святого,
Що голубом злетів з небес
І у людських серцях воскрес.
Тризуб, немов сім’я єдина,
Де тато, мама і дитина
Живуть у мирі і любові
На Україні вольній, новій. 

В. Паронова

Вишиванка

Вишиванка

Я для братика Іванка
Вишивала вишиванку.
Квіточками вишила,
Щоб цвіла як вишенька.
В цій сорочці наш Іванко
Буде сам, як вишиванка. 

А.Загрудний

Вишиванка Назарчика

Вишивала молоденька
Мати вишиванку,
А синочок, як в’юночок,
Біля неї зранку.
Усе в’ється, зазирає
Цікава дитина.
- Виший, мамо, на сорочці
Мені Україну.
Виший славних козаченьків
І квітів багато.
Одягу я ту сорочку
На велике свято!

Є. Лещук

У синочка є сорочка

 У синочка є сорочка


У маленького синочка
Гарно вишита сорочка.
Є на ній всього потрошки:
Житній колос і волошки,
Зелень сонячних дібров
І матусина любов. 

Леонід Куліш-Зіньків

Вишиванка

Вишиванка


Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
- На, вдягай, синочку!

В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.

Одягнімо, друже, вишиванки


Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.

Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ —
Молодих, відважних, дужих.

Рідна мати моя


Рідна мати моя, Ти ночей недоспала Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров, І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю - І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю - І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. Андрій Малишко

Вірші про вишиванку


Сорочка-оберіг
Вишивала мама синіми ниткам, --
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, --
запалали маки у пшениці влітку.
Текст, що розкривається

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.

Шила-вишивали хрестики зелені, --
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.

Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.
Леся Вознюк

 Вишиванка.
 
 Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
- На, вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.
В.Крищенко 

Синові в дорогу

Сльоза бринить…
З батьківського порогу
У вирій відлітає пташеня.
Лети, дитино, хай земні тривоги
Тебе в дорозі обминуть щодня.
Лети скоріш, вже виріс, мій синочку,
Дорослим став, із сильними крильми.
Прийми в дарунок вишиту сорочку
Й не забувай, що на землі є ми:
Твої батьки, твій дім, твоя родина,
Найкращі друзі – мудрі вчителі.
І збережи у памяті, дитино,
Що на вкраїнській виріс ти землі.
Тобі співала у вишневому садочку
Маленька пташка про найперші почуття…
Лети, моя кровинко, мій синочку,
Щодня молитимусь я за твоє життя…
Лариса Заміхора


Хрестиком волинським мама вишиває
Полісся милого віночки чарівні,
На них поглянеш — ніби оживають
Давнини сивої забутії пісні.
Було, чумак знесилений додому
Привозив сіль і падав на тинок.
Полин-травою пах тоді на ньому
Сорочки вишиваної вінок.
Чурай Маруся нам пісень співала
Про вітри буйні, ночі чарівні.
На вечорницях у вінки вплітала
Краси дівочої журливії пісні.
Кріпачка-мати мичку тихо пряла,
Тарас в колисці бачив милі сни,
Рабиня-мати квіти вишивала,
Що згодом в творах сина проросли.
Хрестом волинським мама вишиває
Полісся милого віночки чарівні,
На них поглянеш — ніби оживають
Давнини сивої забутії пісні. 


Веселкою сплелися кольори
На рушничку твоєму, наче доля.
На нім — тобою прожиті роки,
Усі достоту, з радощами й болем.
Усе на нім: вечірняя зоря,
І росами умите раннє сонце,
На нім і сльози, й посмішка твоя,
Хатинка рідна і твоє віконце.
На цьому рушничку — твої безсонні ночі.
Цей вишитий рушник для мене — наче жаль.
Л.Левицька 

Вишиванка 
 
Я вишию на полотні любов
Червоними нитками що, мов кров
І голкою я поведу життя,
Це буде наче каяття.
Любити я не присягалась,
Я просто голкою вела.
Повір, я навіть не старалась,
Вагатись також не могла.
Одна за одною нитками
Відтворювалось забуття:
Усі стежки, що називала я шляхами
І та єдина стежка в майбуття.
Я вишию на полотні розлуку,
Самотнім криком журавлів.
У вишиванці відтворились звуки,
Мов у сльозах вода дощів.
Я вишию на полотні печаль,
Що все ж веде до здійснення бажання,
Немов в останнє я погляну в даль,
Побачивши небес зітхання.
Дрібною голкою по полотні
Я поведу стежину в майбуття.
То буде гарно, наче в сні,
Я вишию на полотні життя.
Ю.Оленюк 


Вишиванка
Вишиванка - символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.
Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.
Вишиванка - писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.
Вишиванка - біль на п`ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра - ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.
Біля річки дитинча кирпате,
Кинуло віночок в часу тлінь -
В плетиві надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколіннь.
Колисанки не забудь дитино,
В серці вишиванку залиши...
Не зліпити болем Батьківщину,
Як розбите дзеркало душі.
Юрій Лазірко 

Вишиванка 

Вишиванку вишивала
Навесні твою,
В нитку мрію укладала
І любов свою.
Ніжну мрію, що шепоче
Дивну казку в сні,
Що цілує твої очі
І співа пісні.
Все найкраще в ній зібрала
Із долин, із гір
І в мережку повкладала
У хрещатий взір.
Хай на серце тобі ляже,
Наче цвіт в маю,
І душі твоїй розкаже
Про любов мою.
Є. Лещук