14 лютого - День Святого Валентина або День всіх закоханих.

14 лютого в багатьох країнах світу відзначається День Святого Валентина або День всіх закоханих. 
Вважається, що День святого Валентина існує вже більше 16 століть, але свята Кохання відомі з ще більш ранніх часів - з часів стародавніх язичницьких культур. 
 Ця історія датується приблизно 269 роком, в той час Римською Імперією правив імператор Клавдій II. Воююча римська армія відчувала гостру нестачу солдатів для військових походів, і воєначальник був переконаний, що головний ворог його «наполеонівських» планів - шлюби, бо одружений легіонер про славу імперії думає набагато менше, ніж про те, як сім'ю прогодувати. І, щоб зберегти в своїх солдатах військовий дух, імператор видав указ, що забороняє легіонерам одружуватися. Але закохуватися-то солдати від цього не стали менше. І до їх щастя знайшлася людина, яка, не лякаючись імператорського гніву, став таємно вінчати легіонерів з їх коханими. Ним був священик на ім'я Валентин з римського міста Терні (Valentine of Terni). Мабуть, він був справжнім романтиком, тому що його улюбленими розвагами було мирити посварених, допомагати писати любовні листи і дарувати на прохання легіонерів квіти предметам їх пристрасті. Ясна річ, як тільки про це дізнався імператор, він вирішив його «злочинну діяльність» припинити. Валентина засудили до страти. Трагедія ситуації була ще й у тому, що і сам Валентин був закоханий в дочку тюремника. За день до страти священик написав дівчині прощального листа, де розповів про свою любов, і підписав його «Твій Валентин». Прочитано воно було вже після того, як його стратили. Згодом, як християнський мученик, що постраждав за віру, Валентин був канонізований католицькою церквою. А в 496 році римський Папа Геласиус (Pope Gelasius I) оголосив 14 лютого Днем святого Валентина. 

 З 1969 року в результаті реформи богослужіння святий Валентин був вилучений з літургійного календаря католицької церкви (разом з іншими римськими святими, відомості про життя яких суперечливі і недостовірні). Втім, і до 1969 року церква не схвалювала і не підтримувала традицій святкування цього дня. Чи так це було чи інакше, але, по всій видимості, саме звідти повелося писати в День святого Валентина любовні записки - «валентинки». А ще в це свято люблять влаштовувати весілля і вінчатися. Вважається, що це стане запорукою вічного кохання.  
У Західній Європі День святого Валентина став широко відзначатися з 13 століття, в США - з 1777 року. 
Традиція дарувати цього дня подарунки міцніла з кожним роком і для деяких стала досить успішним бізнесом. Наприклад, на початку минулого століття у американців було прийнято посилати своїм нареченим марципани, які були досить дороги. У Японії традиція дарувати цього дня солодке з'явилася з подачі однієї великої фірми з виробництва шоколаду. Там почали святкувати День святого Валентина в 30-і роки, і досі шоколад залишається найпоширенішим подарунком. До речі, там День святого Валентина злегка нагадує «8 Березня для чоловіків», оскільки японські чоловіки отримують, мабуть, навіть більше подарунків, ніж жінки: чоловічі аксесуари типу бритви, лосьйону, гаманця і так далі. 
У пристрасних французів в день святого Валентина прийнято дарувати коштовності, а в романтичній Данії люди посилають один одному засушені білі квіти. У Британії незаміжні дівчата 14 лютого встають до сходу сонця, стають біля вікна і дивляться на чоловіків. Згідно з повір'ям, перший чоловік, якого вони побачать, і є суджений. Але є в світі деякі країни, які особливо відзначилися у святкуванні Дня святого Валентина. В першу чергу це Саудівська Аравія, яка є єдиною в світі країною, де це свято офіційно заборонено, причому під страхом великих штрафів. І на Русі було своє свято закоханих, ось тільки відзначався він не взимку, а на початку літа. Він був пов'язаний з легендарною історією кохання Петра і Февронії і присвячений Купали - язичницькому слов'янському богу, сину Перуна.

Як відзначають різдво в Україні.

В Україні кажуть: як зустрінеш Різдво - так і проведеш весь рік.
Напередодні найголовнішого релігійного свята - Різдва Христового - вірний традиціям український народ сідають за святковий, щедрий, але пісний стіл. 6 січня - Святий Вечір, який готують після наведення ладу в будинках. Варто очиститися і духовно - сповідатися, помиритися з ворогом. Після цього можна братися за приготування святкових страв.
За Різдвяний стіл сідають з появою першої зірки. Обов'язково на столі наявність дванадцяти страв - на честь дванадцяти апостолів Христа. Головне з них-кутя. Ритуальне різдвяне блюдо з медом, горіхами, маком та пшеницею.
Першу ложку куті батько підкидає вгору, а діти ловлять - щоб не переривалися сімейні традиції. Всі різдвяні страви пісні.  Традиційними стравами завжди були борщ, вареники, риба, гриби, каша, квасоля або боби, картопля, голубці, печиво, кутя, узвар. Ні в якому разі не можна в цей день лаятися, сперечатися, всі члени родини повинні бути вдома. Діти повинні допомагати в приготуваннях, особлива роль відводитися старшої дочки. 6 січня не снідають і не обідають, лише дітям дозволено перекусити в обідній час.
Оформляючи стіл на Святий Вечір, після заходу сонця застилають його свіжим сіном або соломою. Поверх сіна насипають трохи зерна і покривають стіл скатертиною, під яку по кутах кладуть по зубчику часнику. Він оберігає від злої сили та хвороб. Варто подбати, щоб у будинку на почесному місці стояв "дідух" - святковий сніп з пшениці ("дідух" роблять тільки на західній Україні), жита або вівса, перев'язаний особливим чином. "Дідух" з дохристиянських часів представляв духів предків, які в цей день повинні були прийти в гості.
Під час вечері не можна багато розмовляти, виходити з-за столу.
Хлопцю і дівчині не можна сидіти на кутах столу, щоб не залишитися без подружньої пари. 
Не можна, взявши ложку в руки, знову класти її на стіл, страви водою не запивають - тільки узваром. 
 Поки трапеза не закінчиться - не можна виходити з-за столу, тим більше - з дому, щоб не впустити нечисту силу.
Від кожного блюда варто покуштувати хоча б трохи, щоб не було голоду. Але не можна з'їдати блюда цілком - "щоб холодильник не залишився порожнім".

  Домашніх тварин годують краще, щоб не сказали, що господар поганий, так як в Різдво, за повір'ями «і скотина розмовляє».
Нi в якому разi напиватися неможна - особливо в цей святий вечiр. Як зустрiнеш це Рiздво, який стiл, якi стосунки мiж людьми, яка атмосфера буде в домi - так собi наврочіш на цiлій рiк. Перша вечірня зірка оповіщає людям про велике чудо - народження Сина Божого! Можна починати Святу Вечерю - запалити свічку, помолитися.
На Галичині господар будинку ділить змащену медом проскуру на кількість присутніх і, вітаючи всіх зі святами і бажаючи дочекатися наступного року, перехрестившись і поцілувавшись, кожному подає шматочок цієї прісної випічки. Цим починається трапеза.

Після вечері колядують.

Увечері на вулиці українських міст і сіл виходить молодь у національних костюмах. В народі кажуть: «Коляда іде». Колядники співають під вікнами і викликають на вулицю господарів. З їх дозволу біля ганку розігрується маленька вистава, героєм якої часто буває Коза - символ добра і достатку.
Господарі щедро пригощають колядників. За бажанням запрошують в будинок. Колядники не просять, а збирають пожертви на славу Бога, тому не впустити їх в будинок не можна.
Якщо господар не пустить у хату коляду, то його обійдуть добром і небо, і люди.
 Колядники до півночі розійдуться по домівках - якщо зустріти Різдво в дорозі, то цілий рік проведеш в поневіряння.
Співають: "Просимо тебе, Боже, просимо тебе, царю: даруй щастя, даруй долю нашiй Украiнi"

Українські різдвяні традиції - як в Україні святкували Різдво в старовину?

Підготовка до Різдва починалася з осені.
В давній українській традиції для належного святкування різдвяно-новорічних обрядів важливою була завчасна й серйозна підготовка.
Обов'язково з пори жнив дбайливо зберігали обжинкового Рай-Дідуха (Дідуха), в який встромляли стебла різних злакових культур (жита, пшениці, вівса та т.і.) та відбирали м'яке пахуче сіно. До свят завершували практично всю важливу роботу по господарству і ретельно прибирали в будинках - вибілювали помешкання й квітами розмальовували димохід, застеляли нові або чисто випрані скатерки й рушники.
Обов'язково намагалися купити обновку (новий одяг) для всіх членів родини і новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву.
У підготовці до різдвяно-новорічних свят були задіяні і малі і старі. Бабусі, деручи перо на подушки, попутно навчали дітвору колядувати, щедрувати і засівати. Хлопці та дівчата, готуючись до колядок, збиралися гуртом, виготовляли ритуальні наряди, вчилися виконувати дійства з вертепом і різдвяною зорею. Також обирали свого головного отамана ("березу"), побажальніков (той, хто бажатиме), скарбника, міхоношу (той, хто носитиме мішок) та інших виконавців.

Різдво в Україні -
злиття християнських та язичницьких звичаїв.

Напередодні Різдва - 6 січня ще вдосвіта господар і господиня ритуально готували Божу їжу - кутю та узвар. Для цього особливим чином у печі накладалися дрова, які годилося запалювати "живим вогнем" (потерши деревом об дерево, або кресалом), в пізнішій традиції вже користувалися сірниками.
Для куті бралася завчасно потолченная і вимочена пшениця, а також "непочата" - набрана до сходу сонця вода, яку, вважали, освятив уночі сам Бог Сонця. Це стосувалося і книшів, які виймали з печі "до світла", а в піч садили калачі та пісні пиріжки. Книш випікали, замішуючи його як звичайний хліб, і кладучи зверху маленький хлібець, який звали душею і призначали для духів-Ладу, тобто душ померлих предків. Потім господиня готувала на досвітній воді і в новому горщику голубці та інші страви, яких мало бути дванадцять.
Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до звареної пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед - вічного щастя святих на Небі). Варячи узвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень).

Коли Божа їжа та книші вже на лавці, то із першим променем сонця господар відкривав хатні двері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить бог урожаю, достатку і багатства. Чарівним зіллям (маком-видюком) люди обсипали усю домашню живність, щоб віднадити злу силу й ще раз перевіряли чи все готове до Свят-вечора. Тоді вже годилося внести до хати "Святки". Для цього батько брав за руку старшого хлопчика і йшов з ним до стодоли, несучи непочату воду, а хлопчик - три колоски. Там вже стояв приготовлений Рай-Дідух та 12 вязанок запашного сіна. Все це кропили досхідною водою і, примовляли молитву: "Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! торік дали ви урожай, дали добро, багатство й здоров'я ... Пошліть іще краще цього року!"

Потім брали Рай-Дідуха й сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку, і дітки ритуально каталися по підлозі, щоб не переводилася живність.

Згідно традиційного українського світогляду Рай-Дідух був в собі дідухів-

пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори і долини. Саме на Вілію духи разом із Дідухом, якого ще звуть "Раєм" (бо саме там перебувають душі), входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю крім добрих духів приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин.
До тих пір поки Рай-Дідух стоїть на покуті суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду за худобою. У цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. Святим називали не лише вечерю 6.01, але й наступні вечері аж до Щедрого Вечора 13.01. У цю пору годилося лише святкувати й не працювати.

Місце ж Дідуха в хаті звалося "Раєм", бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.

Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях чар-зілля або часник, застеляли другу скатертину - для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня паляницю, в яку вставляли свічку.

Кутю та узвар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Діти в цей час магічно квоктали і дзижчали, щоб кури й бджоли велися. Кутю накривали книшем, узвар - паляницею й, попоравши худобу, всі чекали настання сутінок.

Готуючись до вечері, родина вбирала ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо цілий день потрібно було постити і нічого не їсти.

Вийшовши у двір, діти стежили за небом і з появою зірки, заходили в хату й сповіщали довгождану звістку. З цього моменту можна було розпочинати Святу Вечерю.


Українські звичаї на Святий вечір -
ніч перед Різдвом.
Першим за стіл сідав господар, а за ним по старшинству й інші. Всі поважно продували лави, щоб не присісти на Духа, бо вважалося, що на багату кутю приходять духи предків. Під час святої вечері не годилося вставати з-за столу (це могла робити лише господиня, яка сідала перед столом), розмовляли поважно й не голосно.

В Вілію, напередодні Святої Вечері, не гоже було ходити в гості чи до іншої хати, а також нічого не позичали. Все намагалися бути вдома разом і навіть подорожуючі воліли повернутись до цього дня додому. Починаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку та медову ситу й ставив на стіл (де горіла запалена свічка, лежав книш та паляниця). Насамперед годували худобу й домашню живність.

Потім найстарший господар брав ложкою кутю й промовляв молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю. Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві чарки і тарілки (з них ніхто не їв і туди насипали куті). В деяких районах зберігся звичай підкидати ложку куті до стелі, приказуючи, щоб Бог послав багато приплоду в господарстві. Потім господар підносив чарку та виголошував молитву за сущих членів родини. За вечерю чарка чергою обходила всіх дорослих родичів, а страви споживали зі спільних мисок.
 Вважалося доброю прикметою, коли на Святу Вечерю приходили одинокі, бідні, неприкаяні люди. Їх щедро приймали й догоджали.

За традицією, на Святвечір, мало бути "багато" - 12 пісних страв: кутя, узвар, горох, капусник, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала кілька (3-4 ) годин, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. для них також ставили склянку води та чистий рушник.

Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, Богу-сонцю, урожайності і приплоду домашньої живності. Ворожили по стебелькам, які витягували з-під скатерки на столі. Потім батьки обдаровували дітей, гостей та один одного грішми й дарунками, що символізувало майбутній достаток й багатство.

Після Святої Вечері й частування не годилося спати, особливо господареві та господині, які прилягали відпочити одягнутими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з хати чи з двору й нічого не позичати до ранку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які мешкали поряд.

Віконця осель всю ніч виблискували світлом, бо й свічки не гасили на Святий Вечір, вони самі мали догоріти повністю. Всі розмови велися спокійно, поважно й стосувалися вони предків роду та господарства. Не можна було злитися, сваритися, казати щось погане, бо це могло збутися, оскільки в цю ніч злі духи, відьми й інші недобрі сили блукали під вікнами і все чули.

Святкування Різдва

Під ранок до сходу сонця починали ходити хлопчики-віншувальники (дівчаткам ходити з вітаннями не годилося) і "віншували".

Віншувальникам дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі. Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами, книшиком і т.д.).
7 січня святкували перший день Різдва Христового (годилося відзначати три дні 7 - 9.01). Вранці вся родина або кілька представників йшли до церкви на святкову молитву, яка присвячувалася спогадам про народження Ісуса Христа. Повертаючись із церкви люди радо віталися:

- Христос народився! - Славіте його! або - З Святим Різдвом будьте здорові!

Іноді, вранці господар знову ставив свічку, обкурював хату, кропив святою водою, господиня мила посуд і всі ще раз з молитвою сідали за пісний стіл. І тільки після цього ще раз милися миски, ложки й накривали скоромні страви, люди розговляються, бо піст скінчився. До Різдва спеціально підгодовували й кололи кабана, щоб приготувати ковбасу, кишку (кров'янку), холодець, сальтисон, печеню з гречаною кашею. Готували також одну молочну страву.

Після такого ситного обіду господар клав на порозі сокиру й домочадці, переступаючи через неї, виходили з дому. Господар йшов порати худобу, а літні люди й молодь йшли в село для спілкування. У перший день Різдва в гості майже не ходили. Лишень одружені діти (з невісткою чи зятем) мали відвідати по обіді своїх батьків, казали, що везуть "дідові вечерю".

Уже під вечір йшли перші дитячі ватаги колядників, кожен мав через плече торбинку, куди складали гостинці. Питали у господарів кому колядувати (найчастіше синові чи дочці), ставали перед "застільним вікном" і виспівували магічні вірші-молитви. Люди з вірою, надією та повагою ставились до таких щиросердних "вісникам добра і щастя".

Увечері до громадської коляди "людно" готувалися біля церкви чи школи парубоцькі громади. Обирали свого керівника - Березу (Брезая), латкового (збирає сало й ковбаси), хлібоношу, скарбника, звіздаря (носить зорю), дзвонарів, танцюристів, скрипалів. Колядувати годилося кілька ночей, допоки обійдуть кожну оселю в поселенні.

Старий Новий рік.

В ніч з 13 на 14 січня в Україні, а також у багатьох країнах ближнього зарубіжжя віджзначається старий Новий рік. 
 Старий Новий рік - це рідкісний історичний феномен, додаткове свято, який вийшов в результаті зміни літочислення. Через даного розбіжності календарів ми відзначаємо два «Нові роки» - за старим і новим стилем.

Як з'явився старий Новий рік.

Датою створення світу (відповідно до древнього переказу Старого заповіту) раніше вважалося 1 березня 5508 р.до н.е. тому Новий рік починався в перший день весни (за новим стилем 14 березня).

Однак в Констатінопольскую еру ця дата була перерахована більш точно і днем створення світу стало вважається 1 вересня 5509 до н. е. Тому Новий рік відтепер починався в перший день осені.
В язичницькі часи на Русі Новий рік відзначався 22 березня - в день весняного рівнодення. Після прийняття на Русі християнства візантійський календар став поступово витісняти старий, і Новий рік тепер уже починався 1 вересня. Цю дату і сьогодні деякі вчення трактують, як істинний день народження Христа. Довгий час на Русі зберігався новорічний різнобій - одні продовжували відзначати Новий рік навесні, інші - восени. І тільки в кінці XV століття - в 1492 році - офіційно визначили єдину дату початку Нового року на Русі - 1 вересня.

Тільки через 2 століття, 19 грудня 1700, Петро I оприлюднив указ літа обчислювати з 1 січня від Різдва Христового (тобто, по «новому» стилю - 14 січня). Таким чином, в Російській державі 1699 тривав всього 4 місяці з вересня по грудень.

До ХХ століття календар Росії, яка продовжувала користуватися Юліанським календарем, на 13 діб відставав від Європи, давно перейшла на Григоріанський календар. Щоб скоротити цей розрив у 1918 році декретом Ради Народних Комісарів було здійснено перехід на григоріанський календар - новий стиль, а 14 січня - день Святого Василя, архієпископа Кесарії Капподакійской - виявився старим Новим роком.

В ніч з 13 на 14 січня кожен може дозволити собі «досвяткувати» найулюбленіше свято. Адже для багатьох віруючих людей Старий Новий рік має особливе значення, оскільки від душі відсвяткувати його вони можуть лише після закінчення Різдвяного посту.
Сьогодні з року в рік популярність Старого Нового року зростає. Все більше людей ставляться до нього, як до самостійного свята, який подовжує чарівність Нового року або ж дозволяє відчути цю чарівність вперше. Адже це свято більш спокійне, йому невластива суєта, яка є неминучим супутником Нового року.

Коли святкуватимуть Новий рік через 90 років?

Цікаво, що різниця між Юліанським і Григоріанським календарями збільшується кожне сторіччя, коли число сотень у році від Різдва Христова не є кратним чотирьом на один день. Зараз різниця між юліанським і григоріанським календарем в даний час складає 13 днів. А з 1 березня 2100 ця різниця складе 14 днів. А з 2101 Різдво і Старий Новий рік будуть відзначатися на день пізніше.

Сію, вію, посіваю, з Новим роком Вас вітаю!

 

Сію, вію, посіваю, з Новим роком Вас вітаю!

На щастя, на здоров'я та на Новий рік,

Щоб уродило краще, ніж торік, -

Жито, пшениця і всяка пашниця,

Коноплі під стелю на велику куделю.

Будьте здорові з Новим роком та з Василем!

Дай, Боже!

 Василева мати
Пішла готовати
Пирог на лопаті.
Роди, боже, жито
На новоє літо.
З одного колосочка
Жита повна бочка,
У клуньці положно,
У діжці всходно,
На припічку красно,
А у пічці ясно.

Ходить Ілля на Василя,

Носить пугу житяную.

Куда не махне, там жито росте,

Жито, пшениця, всяка пашниця.

Поздоровляю вас з празником, Новим Роком.

Сію-засіваю зерня на паркет,
Щоб розквітла доля, як троянд букет!

Сію-засіваю я на килими,
Щоб в душі і серці не було зими!

Сію-засіваю зерня на підлогу,
Щоб була легкою вам життя дорога!

 На щастя, на здоров'я,
На Новий рік,
Аби вам си родило
Краще, як торік.
Жито, пшениця,
Всяка пашниця.
Коноплі по стелю,
Сорочка по землю,
А клен по коліна,
Аби вас, хрещених,
Голова не боліла,
Будьте здорові,
З Новим роком!
З ВАСИЛЕМ! 

 Сійте, сійте на нове літо!
Зароди, боже, жито, пшеницю
І всяку пашницю!
В полі ядром,
А в дворі добром.
В полі копами,
На гумні стогами,
В кліті коробами,
В печі пирогами,
А на столі хлібами.
А ви, пане, знайте,
По п’ятачку дайте.

Щедрик, щедрик, щедринець,

Ой, який я молодець!

Прийшов посипати, зернят забув взяти.

Маю у кишені гороху півжмені.

Сію, вію, посіваю узимі на літо.

Допоможи, Боже, щоб все було гоже:

І жито, й пшениця, і всяка пашниця.

З Новим роком будьте й мене не забудьте!

Сієм, сієм, посіваєм,

Щастя-долі вам бажаєм!

У щасливій вашій хаті,

Щоб ви всі були багаті,

Щоб лежали на столі

Паляниці немалі,

Щоб були у вас ковбаси,

Молоко і сало, й м'ясо,

і млинці, і пиріжки,

і пухнасті пампушки.

Щоб були ви в цій оселі

і щасливі, і веселі!

Сію, сію, посіваю, 

з Новим роком вас вітаю! 

Аби на той рік було краще, ніж торік! 

Аби ви були багаті, як баран пелехатий! 

Коноплі вам під стелю, 

а льон — по коліна, 

Щоби вас, хрещених, голова не боліла! 

Будьте здорові, з Новим роком!

Сійся, родися,

Жито, пшениця,

Горох, чечевиця,

І всяка пашниця,

Внизу корениста,

Зверху колосиста,

Щоб на майбутній рік

Було більше, ніж торік.

Щоб всього було доволі

І в коморі, і на полі.

Сію, сію, посіваю,

З Новим роком

Поздоровляю!

Го-го, коза, го-го, сіра,

Ой розходилася, розвеселилася,

При свому двору, при господару!

Де коза ходить, там жито родить,

Де не буває, там вилягає;

Де коза туп-туп,

Там життя сім куп,

Де коза рогом,

Там жито стогом,

Де коза хвостом,

Там жито кустом.

Щоб ЕВРО сховане в коморі,

Щоб сало рохкало у дворі,

Щоб в гаражі стояв Феррарі,

В сараї - Лексус ще у парі,

У хаті - з мрамору камін,

Та і бассейн, хоча б один.

Щоб гідромассажер з Джакузі,

Щоб Хенессі бовталось в пузі.

І щастя тобі не лізло боком

Коротше, поздоровляю з Старим Новим роком!