неділю, 15 листопада 2015 р.

Якби ви знали, паничі...

Якби  ви  знали,  паничі,
Де  люде  плачуть  живучи,
То  ви  б  елегій  не  творили
Та  марне  бога  б  не  хвалили,
На  наші  сльози  сміючись.
За  що,  не  знаю,  називають
Хатину  в  гаї  тихим  раєм.
Я  в  хаті  мучився  колись,
Мої  там  сльози  пролились,
Найперші  сльози.  Я  не  знаю,
Чи  єсть  у  бога  люте  зло,
Що  б  у  тій  хаті  не  жило?
А  хату  раєм  називають!  

Не  називаю  її  раєм,
Тії  хатиночки  у  гаї
Над  чистим  ставом  край  села.
Мене  там  мати  повила
І,  повиваючи,  співала,
Свою  нудьгу  переливала
В  свою  дитину...  В  тім  гаю,
У  тій  хатині,  у  раю,
Я  бачив  пекло...  Там  неволя,
Робота  тяжкая,  ніколи
І  помолитись  не  дають.
Там  матір  добрую  мою
Ще  молодую  —  у  могилу
Нужда  та  праця  положила.
Там  батько,  плачучи  з  дітьми
(А  ми  малі  були  і  голі),
Не  витерпів  лихої  долі,
Умер  на  панщині!..  А  ми
Розлізлися  межи  людьми,
Мов  мишенята.  Я  до  школи  —
Носити  воду  школярам.
Брати  на  панщину  ходили,
Поки  лоби  їм  поголили!
А  сестри!  Сестри!  Горе  вам,
Мої  голубки  молодії,
Для  кого  в  світі  живете?
Ви  в  наймах  виросли  чужії,
У  наймах  коси  побіліють,
У  наймах,  сестри,  й  умрете!  

Мені  аж  страшно,  як  згадаю
Оту  хатину  край  села!
Такії,  боже  наш,  діла
Ми  творимо  у  нашім  раї
На  праведній  твоїй  землі!
Ми  в  раї  пекло  розвели,
А  в  тебе  другого  благаєм,
З  братами  тихо  живемо,
Лани  братами  оремо
І  їх  сльозами  поливаєм.
А  може,  й  те  ще...  ні,  не  знаю,
А  так  здається...  сам  єси...
(Бо  без  твоєї,  боже,  волі
Ми  б  не  нудились  в  раї  голі).
А  може,  й  сам  на  небеси
Смієшся,  батечку,  над  нами
Та,  може,  радишся  з  панами,
Як  править  миром!  Бо  дивись:
Он  гай  зелений  похиливсь,
А  он  з-за  гаю  виглядає
Ставок,  неначе  полотно,
А  верби  геть  понад  ставом
Тихесенько  собі  купають
Зелені  віти...  Правда,  рай?
А  подивися  та  спитай!
Що  там  твориться  у  тім  раї!
Звичайне,  радость  та  хвала!
Тобі  єдиному  святому
За  дивнії  твої  діла!
Отим-бо  й  ба!  Хвали  нікому,
А  кров,  та  сльози,  та  хула,
Хула  всьому!  Ні,  ні,  нічого
Нема  святого  на  землі...
Мені  здається,  що  й  самого
Тебе  вже  люди  прокляли!  

[Перша  половина  1850.
Оренбург]

Немає коментарів:

Дописати коментар