пʼятницю, 30 жовтня 2015 р.

Вірші про Майдан і АТО

Зачинившись на сто замків
Від народу – чи від тюрми? –
Через спини силовиків
Розкажи, за який ти мир.


Вже вмирають – і ще помруть
В найкрасивішому із міст?
Вимиваючи кров із рук,
Розкажи нам про компроміс.


Ти собі себе залишив.
Зупиняєш війну? Якби ж.
А під запах горілих шин
Ти, напевне, спокійно спиш?


Не пече тобі та межа,
Що розділює нас – і «їх»?
Ми не чуєм, як тобі жаль,
Бо відспівуємо своїх.


Ріки крові уже течуть.
На країні – вогненний шов.
Дзвони дзвонять – щоб ти почув.
Дзвони дзвонять – щоб ти пішов.

Тетяна Власова (19.02.2014)
 *******
Пошли нам Боже благу вість
Про долю неньки-України.
Бо ж кожен з нас отут не гість,
Де все навкруг - одні руїни.

Пошли нам Боже благу вість
Коли то тії супостати,
Що на очах її дітей,
Не будуть маму гвалтувати.

Пошли нам Боже благу вість
І дай нам сил сокиру взяти.
Щоб кровопіям тим усім,
Одраз всі голови зрубати.

Пошли нам Боже благу вість,
Як нам усім по людськи жити.
Людей як брата і сестру
По слову Божому любити.

*******
Упала сотня на Майдані
Наша молодь щиро любить
Неньку-Україну.
На Майдан ішла під кулі,
Лила кров невинну.

Ви полягли в холодну пору,
Надворі була ще зима.
А нині літечко буяє,
Та вас, синочки, вже нема.

Плачуть батьки і дружини,
Діточки, дівчата.
Ви цвіт нашої Вкраїни,
Сила її завзята.

Упала сотня на Майдані.
Це патріоти молоді.
На імена усі вже знані,
У серцях наших ви живі.
Марія Нереуцька. с. Кобилля Збаразького району.
*******
Тобi, Україно
Моя ти рiдна Україно,
На прапорi твоїм блакить,
Багата й сильная країна,
Де жито в колосi шумить.

Пройшла страшний ти час розрухи,
Голодомору i вiйни,
Розправили величнi крила
Твої знедоленi сини.

Iз козакiв тi українцi,
Що пiдняли тебе з руїн,
Й поставили тебе, убогу,
На рiвень iнших всiх країн.

Тепер ти вiльна, Україно,
Нiхто тебе бiльш не згнобить,
Нiяка сила не зламає
I щастя нам не вкоротить.

Ми ворогiв своїх здолаєм,
Могутнi станем i мiцнi,
Свободу втримаєм руками
Й складатимем про це пiснi.

Коли ж бридкi жадiбнi руки
Простягнуть вороги до нас,
Згуртуєм ми свої громади,
Бо вже тодi прийшов наш час.

За нашу правду i свободу
Життя спокiйно вiддамо,
Як нашi предки воювали
За наше щастя i добро.

Здобудем волю i свободу
Ми для онукiв та дiтей,
Здобудем славу i майбутнє
Для України та людей!..

Смiлянець Т. А.
*******
 Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

*******
Вiльна ненько!
Україно, моя ненько, скiльки ж горя тут було?
Скiльки вiйська козацького на Вкраїнi полягло?
Крiпаками сини були й стали до двобою,
Щоб отримати для себе ту жадану волю.

За свободу України полягли твої сини
I в роки революцiйнi, i в роки Вiйни.
А в роки Голодомору i репресiй теж
Похованням синiв своїх не було тих меж.

Їх вбивали Ленiн, Сталiн та НКВД,
Де ж те щастя українське i свобода де?
Вже закiнчилися вiйни i, здаеться, можна жить,
Тiльки щастя це недовге кожен хоче розтрощить.

Зазiхають на Вкраїну полiтичнi вороги,
Та захапать вiльну неньку їм зовсiм не до снаги.
Люди нашi не Росiя, не казахи й Бiлорусь,
Люди нашi - мiцна сила, щоб вiддать її комусь.

Україну захищаймо, не жалiючи життiв,
I свободу добуваймо вже для наших дiтлахiв,
Щоб вони тепер свободу берегли вiд ворогiв,
Вiльно дихали i жили протягом усiх вiкiв!..

Смiлянець Т. А.
******* 
А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду – сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Максимлюк (21.02 2014)
*******
Плаче Україна
(Герою Майдану Сергієві Нігояну та його рідним)
Тому ти, мабуть, першим впав,
Що Кобзаря у серденьку тримав.
Нехай же знають Януковича синки,
Що наш герой — Сергій з Березнуватівки.
Не проклинав їх татка «золотого»,
А лиш просив для України долі —
І в домовині молодече тіло
Жовто-блакитним прапором накрили.
Не встигла юна доля розцвісти,
Несила відчай, горе розмести.
Бо мав Сергій за матір Україну,
За батька — весь народ її єдиний.
Не плачте тату, матінко, родино,
Бо з вами плаче всенька Україна
І цілий світ…
Микола Кавун. с. Краснолука Лановецького району.
*******
 
Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів – плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава – вписано у серці.

Мар’яна Савка (22.02.2014)
*******
Героям слава!
Хоронячи своїх синів,
Тужить і плаче древній Львів,
Ридають Коломия й Київ,
Дніпропетровськ сумує теж —
Горе людське не має меж.
Вічная слава вам, герої,
За нас віддали ви життя.
Вас не забуде Україна,
Підемо разом в майбуття.
А вас, кати мого народу,
Засудить вседержавний гнів
За кров, пролиту на майданах,
За сльози наших матерів.
М. Макар.
м. Тернопіль.
*******
Мальчиков кладут рядком. Прям на мостовой
Мальчиков укрывают флагами.
С головой.
Не вой, дура, говорю, твой – живой. Живой.
Он такой же, как они – тоже рвется в бой.
Долго трубку не берет. Но не вой.
Не вой.
Мальчиков кладут рядком. Прям на мостовой.
Лиц не видно. Не смотри. И не вой. Не вой.
Твой такой же – как они – на передовой.
Разбирает мостовую по кускам.
Живой.
Мальчиков выносят строем. Траурный конвой.
Не считай. Зажмурься. Помни, Бог с тобой.
Он придет. Под утро. Мятый и седой.
Ты отпустишь снова. Просто жди.
Не вой.

Ольга Кашпор, журналістка телеканалу “1 + 1” (20.02.2014)
 *******
Все летить шкереберть,
вкотре «воля чи смерть» –
терезів безупинне гойдання.
Захлинається кат
в океані проклять,
що на нього летять
із Майдану.


Воля кров’ю стіка,
впізнається рука
двоголової птахо-
потвори.
Скільки крові іще
(вже наповнена вщерть),
щоби луснула плоть її хвора?


Сто життів – нанівець,
швидше б кату – кінець
і початок новий Україні.
Без вагань і прикрас
хтось вмирає за нас,
а точніше – за наше прозріння.


Там, де мир і тепло,
їм би краще було,
але доля героїв така є:
вмить усе – шкереберть,
перемога чи смерть.
Бо ж –
до раю рабів не пускають.

Анна Багряна (21.02.2014)
*******
Мій Боже, зглянься на країну
Надворі ніч… Вже скоро північ.
А зранку… Що чекає зранку нас?
Чи буде мир і спокій у країні,
Чи той москаль вже справді хоче задушити нас?
Навіщо, Боже, дав таких сусідів?
Чим завинила Україна, Ти скажи?
Ми тільки хочемо спокою й миру,
Щоб діти і онуки у добрі жили.
Щоби при владі не бандити були,
Щоби корупція згнила повік,
Щоб добре вчились, гідно працювали
І зарплатню отримували так, як слід.
За те, щоб мати була дома,
Щоб батько заробляв не там, а тут,
Щоб гордо ми вітались «Слава Україні!»
І вічно пам’ятали про Героїв Крут.
За те на смерть пішла Небесна Сотня,
Та юнь, той цвіт, Герої наші назавжди.
А та потвора хоче все зламати
І брудним чоботом кордон наш перейти?!
Мій Боже, зглянься на країну,
Ти Україну захисти. Не хочемо ми воювати,
А хочем спокою і миру назавжди.
Ми до молитви разом станем,
На руку вервичку візьмем.
Молитву щиро, величаво
До Тебе, Господи, пошлем.
Дай розуму тим можновладцям,
Дай сили розсудити все.
О, Матінко, тебе благаєм,
Народ вкраїнський під покров візьми.
О. Дзіндзяк. м. Тернопіль.

Немає коментарів:

Дописати коментар